Выиграли суд с ПриватБанком о взыскании с банка незаконно списанных денежных средств с депозитного счета

Выиграли суд с ПриатБанком

Печерський районний суд міста києва

Справа № 757/4025/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого — судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судових засідань — Шимченко В.Р.,

за участю:

позивача: не з’явився,

представника відповідача: не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом (Клієнт) до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення коштів, —

ВСТАНОВИВ:

(Клієнт) (далі – позивач,) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – відповідач, АТ КБ «ПриватБанк»), в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 47 808 грн. 44 коп. неправомірно списаних грошових коштів, судовий збір і витрати на правничу допомогу. 

В обґрунтування позову (Клієнт) зазначає, що 13.07.2007 року шляхом підписання заяви-анкети про відкриття карткового рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» йому було відкрито картковий рахунок 5457082955734434 картка «Універсальна». Після відкриття карткового рахунку відповідач в односторонньому порядку без погодження з позивачем установив на вказану картку кредитний ліміт в розмірі 5 500 грн. Вважаючи, що користується власними коштами, позивач використав кредитні кошти (тіло кредиту) в розмірі 5 390 грн. 46 коп. Після закінчення строку дії зазначеної картки 04.07.2010 року позивач припинив користуватися нею, не замовляв у відповідача перевипуск цієї картки та не отримував перевипущених кредитних карток.   

У подальшому, відповідач нарахував проценти та штрафні санкції на суму боргу за тілом кредиту. Станом на 10.05.2019 року згідно з інформацією з програми онлайн банкінг «Приват24» позивач мав заборгованість за кредитом в розмірі 57 203 грн. 90 коп., з яких: 5 390 грн. 46 коп. – заборгованість за тілом кредиту; 2 961 грн. 61 коп. – штраф та 48 851 грн. 83 коп. – проценти за користування кредитом.

Про вказаний борг позивач не знав, оскільки після закінчення строку дії кредитної картки інформація щодо неї зникла з програми онлайн банкінгу «Приват24» та з’явилась лише в 2019 році після подання позивачем відповідної скарги відповідачу. Останній не повідомляв позивача про наявність у нього заборгованості.

У лютому 2018 року позивач відкрив в АТ КБ «ПриватБанк» картку для виплат, яку використовував для отримання соціальної допомоги у зв’язку з народженням дитини.

02.01.2019 року позивач за допомогою програми онлайн банкінгу «Приват24» оформив з відповідачем депозитний договір строком до 13.05.2019 року та вніс на депозитний рахунок вклад у розмірі 18 000 грн.

13.05.2019 року відповідач перерахував зазначений вклад в розмірі 18 000 грн. на рахунок вказаної картки для виплат в якості повернення депозиту, після чого в автоматичному режимі списав з цієї картки зазначені грошові кошти в рахунок погашення боргу за карткою «Універсальна».

28.05.2019 року позивач поповнив картку для виплат на суму 36 815 грн., після чого відповідач в автоматичному режимі списав 35 198 грн. 90 коп. у рахунок погашення боргу за карткою «Універсальна».

Позивач вважає, що відповідач неправомірно списав 53 198 грн. 90 коп. з його картки для виплат, оскільки нарахована відповідачем заборгованість не відповідає дійсності, при цьому сторони не узгоджували умов щодо сплати процентів та штрафних санкцій на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), про що свідчить відсутність підпису позивача на Умовах та правилах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою і Тарифах банку, які викладені на банківському сайті. Крім того, на час підписання позивачем заяви-анкети про відкриття банківського рахунку на банківському сайті була розміщена зовсім інша інформація.

На думку позивача, відповідач не мав права нараховувати 2 961 грн. 61 коп. штрафу та 48 851 грн. 83 коп. процентів за користування кредитом та списувати ці кошти з його картки для виплат, оскільки борг позивача складається з тіла кредиту в розмірі 5 390 грн. 46 коп., отже з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 47 808 грн. 44 коп. неправомірно списаних грошових коштів.

Також, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 908 грн. судового збору та 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. 

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.01.2021 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі за позовом (Клієнт) до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів та призначено судове засідання у справі на 17.03.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2021 року за клопотанням представника відповідача відкладено розгляд справи на 13.04.2021 року.

09.04.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Відзив обґрунтований тим, що вимоги позивача про стягнення коштів є безпідставними, оскільки між сторонами виникли правовідносини внаслідок приєднання однієї сторони до іншої, що передбачено ст. 634 ЦК України. Позивач погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг про що неодноразово розписувався в анкеті-заяві про приєднання до цих Умов та правил, згідно з якими він, зокрема, зобов’язався самостійно їх роздрукувати та ознайомитися. Грошові кошти позивача у розмірі 53 198 грн. 90 коп. були списані відповідачем з додержанням вимог ст. 1071 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року      № 22, а також Умов та правил надання банківських послуг. Крім того, в період з 30.05.2019 року по 02.07.2019 року позивач самостійно переказав грошові кошти на кредитну картку «Універсальна» в розмірі 2 421 грн. 98 коп., що свідчить про схвалення ним правочину в розумінні ч. 2 ст. 241 ЦК України. Крім зазначеного, відповідач вважає вказаний позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу завищеним і неспівмірним з вимогами позову з огляду на малозначність справи.   

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.04.2021 року за клопотанням представника відповідача відкладено розгляд справи на 13.04.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.04.2021 року відкладено розгляд справи на 20.05.2021 року.

Позивач у судове засідання не з’явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином, представник позивача подав заяву пр. орозгляд справи за його відсутності, в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 13.04.2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з (Клієнтом), згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 600 грн. шляхом підписання анкети-заяви, у якій зазначено, що позивач ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом позивач підтвердив отримання повної інформації про умови кредитування в Закритому акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» та його місцезнаходження. Позивач погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

У подальшому, АТ КБ «ПриватБанк» кредитний ліміт було збільшено до 5 500 грн. 00 коп. Позивач використав кредитні кошти в розмірі 5 390 грн. 46 коп.

Згідно з повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 10.05.2019 року, наданим позивачем, його  заборгованість за вказаним кредитним договором станом на цей час становила 57 203 грн. 90 коп. і складалась з: 5 390 грн. 46 коп. заборгованості за тілом кредиту; 2 961 грн. 61 коп. штрафу та 48 851 грн. 83 коп. заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.

У відзиві АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що у зв’язку з тим, що у позивача виникла перед ним заборгованість, 13.05.2019 року та 28.05.2019 року відповідач списав грошові кошти в розмірі 53 198 грн. 90 коп. (35 198 грн. 90 коп. та 18 000 грн.) з банківського рахунку позивача № 5168757349349086 в рахунок погашення заборгованості за договором від 13.04.2007 року (картка № 545708******4434).

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 13.01.2021 року (Клієнт) станом на 13.01.2021 року не має заборгованості перед АТ  КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом положень ст.ст. 626, 628 ЦК України,  договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 2 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За положеннями ст. 634  ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України  визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 13.04.2007 року встановлена сума кредитного ліміту – 2 600 грн. та базова процентна ставка – 22,8 % з розрахунку 360 днів на рік.

Разом з тим, відповідач нарахував позивачу заборгованість за кредитним договором, виходячи з іншого, збільшеного розміру кредитного ліміту, а також з іншої процентної ставки (за повідомленням відповідача заборгованість за тілом кредиту становила 5 390 грн. 46 коп., а процентна ставка – 5 % на місяць; а.с. 8). Відтак, базова процентна ставка є змінюваною та була переглянута відповідачем без погодження з позивачем.

За таких обставин, не можна вважати, що сторони погодили умови кредитного договору, які застосовані відповідачем при нарахуванні заборгованості за ним.

Крім того, у зазначеній заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності, зокрема, неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Відповідач списав з банківського рахунку позивача заборгованість за кредитом, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також штраф за несвоєчасну сплату кредиту.

При цьому, відповідач не надав суду Умови та правила надання банківських послуг, на які посилався у відзиві, а також підтверджень, що саме ці Умови та правила розумів позивач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позивачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, на які посилався відповідач у відзиві, розмірах і порядках нарахування.

Посилання відповідача на те, що позивач неодноразово підписував анкети-заяви в банку про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, в яких зобов’язувався самостійно роздрукувати та ознайомитися з цими Умовами та правилами, не спростовують наведених доводів, оскільки в доданих відповідачем до відзиву анкетах-заявах процентна ставка взагалі не зазначена, і також немає підтверджень, які саме Умови та правила розумів позивач та з якими повинен був ознайомитися, підписуючи ці анкети-заяви.

У цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період — з часу виникнення спірних правовідносин (13.04.2007 року) до моменту списання кредитної заборгованості з банківського рахунку позивача (13.05.2019 року).

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позивачу Умови та правила банківських послуг, з огляду на зазначення в анкеті-заяві базової ставки за користування кредитними коштами, яка змінена відповідачем в односторонньому порядку, та відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, Умови та правила банківських послуг, про які зазначає відповідач у відзиві, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з позивачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, на які посилається відповідач, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Саме такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, який в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд повинен врахувати під час розгляду цієї справи.

Таким чином, Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається відповідач, не визнаються позивачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 13.04.2007 року шляхом підписання анкети-заяви. 

За таких обставин суд вважає, що відповідач безпідставно нарахував позивачу заборгованість за процентами за користування кредитом і штраф та списав з банківського рахунку позивача грошові кошти у розмірі 47 808 грн. 44 коп. (53 198 грн. 90 коп. – сума списаних відповідачем з банківського рахунку позивача грошових коштів за вирахуванням 5 390 грн. 46 коп. – розміру заборгованості за тілом кредиту), тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 47 808 грн. 44 коп. підлягають задоволенню. 

Доводи відповідача про те, що в період з 30.05.2019 року по 02.07.2019 року позивач самостійно переказав грошові кошти на кредитну картку «Універсальна» в розмірі 2 421 грн. 98 коп., що свідчить про схвалення ним правочину в розумінні ч. 2 ст. 241 ЦК України, не можна прийняти до уваги, оскільки позивач не заперечував факту використання ним кредитних коштів (тіла кредиту) в розмірі 5 390 грн. 46 коп. та міг перераховувати грошові кошти на свою банківську картку в рахунок погашення боргу за тілом кредиту.

Крім зазначеного, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, а саме: 908 грн. 00 коп. судового збору та 8 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. 

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). 

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Як визначено у ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Таким чином, нормами ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3)  розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Вказаний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У відзиві відповідач зазначав, що вказаний позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він просить стягнути з відповідача, є завищеним і неспівмірним з вимогами позову з огляду на малозначність справи.   

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (рішення Европейського суду з прав людини від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач подав, зокрема, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 14.01.2021 року, за яким позивач зобов’язався виплатити адвокату 8 000 грн. 00 коп. за складення позовної заяви. 

За квитанцією АТ «Універсал Банк» № МАХЕ-ХСР5-66НА-1Н6Х відправник перерахував одержувачу 8 000 грн. 00 коп. Разом з тим, у вказаній квитанції платником зазначено Михайла П.; інформація про одержувача відсутня; у графі «Призначення платежу» вказана інформація – «переказ особистих коштів».

Отже, вказану квитанцію не можна вважати належним і достатнім доказом оплати відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розумінні ст.ст. 77, 80 ЦПК України.

Перевіривши надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу – 8 тис. грн. за складення позовної заяви не є співмірним із складністю справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним і не є розумним з урахуванням складності справи і наданих послуг.

Керуючись положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 тис. грн.    

У порядку розподілу судових витрат між сторонами у справі за ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 526, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1050, 1054  Цивільного Кодексу України, ст.ст. 12, 13, 19, 81, 133, 141, 263-265, 267, 272, 273, 354, 355, пп. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, —

ВИРІШИВ:

Позов (Клієнта) до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів — задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь (Клієнт) грошові кошти в розмірі 47 808 (сорок сім тисяч вісімсот вісім) гривень 44  копійки.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь (Клієнт) 908 грн. 00 коп. у відшкодування судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь (Клієнт) 2000 грн. 00 коп. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач — Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»: юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1- Д; код ЄДРПОУ 14360570.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, (а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду), а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 04.06.2021 року.

Суддя                                                                                                                Є.С. Хайнацький

 

1 Kомментарий

  1. Добрый день. С 2000 кр лимита за 5лет просрочка выросла в 77000 тыс. Как у вас показывает практика, до какой суммы можно уменьшить долг?

Оставить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован.